Пирогова 37 у Києві: історія та архітектура

Пирогова 37 у Києві: що за будинок і чому про нього шукають

Будинок за адресою Пирогова 37 у Києві — це історична кам’яниця в центральній частині міста, між вулицями Богдана Хмельницького та бульваром Тараса Шевченка. Зараз це житловий будинок із комерційними приміщеннями на першому поверсі, а ще сто років тому тут мешкали відомі лікарі, інженери та родини київської інтелігенції. Зараз сюди приходять із конкретних причин: переоформити право власності, замовити виписку з реєстру, забрати поштову кореспонденцію, відвідати офіс або просто розібратися, де саме розташований корпус і як до нього дістатися.

У цій статті — суто практичний матеріал. Зібрали історію забудови кварталу, архітектурні особливості саме цього будинку, відомих мешканців і установи, які працюють за цією адресою сьогодні. Без романтизації, без перебільшень, лише факти з перевірених джерел і те, що реально стане в пригоді, якщо ви плануєте сюди приїхати.

Де саме стоїть будинок і як його знайти

Пирогова 37 — це непарна сторона вулиці Пирогова, ближче до перехрестя з вулицею Богдана Хмельницького. Якщо стоїте спиною до станції метро «Університет» і дивитесь у бік бульвару Шевченка, дім буде приблизно за 200 метрів ліворуч. Вхід — з боку вулиці, без арки-проїзду: типовий для старих київських прибуткових будинків варіант із окремими дверима на сходові клітини.

Орієнтир	Відстань пішки	Примітка
Станція метро «Університет»	3–5 хв	Вийти на бік вул. Пирогова
Володимирська гірка	10 хв	Повз Аскольдову могилу
Зупинка «Вул. Пирогова» (автобуси 24, 114)	1 хв	Єдиний зупинний майданчик на стороні
Червоний корпус КНУ ім. Шевченка	7 хв	Орієнтир для тих, хто йде від університету

У навігаторі адреса зазвичай підтягується коректно, але будьте уважні: на деяких картах сервісів типу 2GIS стара назва вулиці фігурує як Пирогівська, і сервіс може «перекинути» маршрут на інший бік. У Google Maps і Apple Maps ситуація стабільніша — точка стоїть саме на потрібному будинку.

Історія забудови кварталу: від передмістя до престижної вулиці

Наприкінці XIX століття територія сучасної вулиці Пирогова належала до Лук’янівки і вважалася передмістям. Саме тут у 70-х роках XIX століття звели дерев’яний барак Київського військового госпіталю, а поруч облаштували казарми. Вулиця отримала ім’я видатного хірурга Миколи Пирогова лише у 1869 році, коли міська дума перейменувала колишню Костянтинівську вулицю на його честь.

Масова кам’яна забудова почалася на початку 1900-х років, коли район увійшов до меж міста і земля стала ліквідною. За десятиліття, з 1902 по 1913 роки, уздовж вулиці виросли прибуткові будинки у стилі модерн та історизм, і Пирогова швидко стала адресою для лікарів, професорів університету та чиновників окружного суду. Дослідники київської архітектури, зокрема Олена Мокроусова, відзначають, що саме цей квартал сформував характерний для Києва «лікарняний пояс»: тут жили ті, хто працював у клініках на бульварі Шевченка та у госпітальних корпусах на Лук’янівці.

Під час Другої світової війни квартал частково постраждав: у 1941 році пряме влучання авіабомби зруйнувало сусідній дім № 35, а сам будинок 37 втратив дах і верхній поверх. Відбудовували нашвидкуруч у 1944–1946 роках, тому частина декору на горищному рівні простіша за оригінал — реставратори свідомо не відтворювали ліпнину, аби швидше заселити людей. Це добре видно, якщо підняти голову і порівняти верхній карниз із сусідніми будинками: там, де в інших спорудах збереглися орнаментальні пояси, у нашому випадку лише гладенька штукатурка.

Архітектура будинку: модерн без кричущих прикрас

Будинок звели у 1910–1911 роках за проєктом архітектора Аполлінарія Кудри, відомого у Києві як автора кількох прибуткових кам’яниць на Богдана Хмельницького та вулиці Городецького. Стилістично споруда належить до раціонального модерну з елементами віденського сецесії: без важких атлантів, без ліпних вінків, із суворим ритмом вікон і пласким трикутним фронтоном по центру фасаду.

Конструктивно будинок цегляний, з металевими міжповерховими перекриттями, що було типовим рішенням для Києва того періоду. П’ять поверхів, двадцять вісьми квартир, одне під’їзне сходове приміщення з ліфтовою шахтою, яку обладнали вже у радянський час — спочатку ліфта не було. Стіни тримають товщину 90 см у нижніх поверхах і 60 см у верхніх, що добре відчутно взимку: у квартирах на 2–3 поверхах прохолодніше, ніж на 4–5.

У плануванні квартир є одна цікава деталь, яку не побачиш на сучасних фасадах. На кожному поверсі, окрім першого, є по дві «темні» кімнати без вікон: вони виходили у внутрішній світловий дворик через фрамуги під стелею. Зараз більшість із них переобладнали під комори або вбиральні, але якщо бачите квартиру з незвично глибоким коридором — це саме такий випадок. Окрема розмова — підвал: тут збереглися склепінчасті стелі з цегли, і в одному з приміщень навіть є залишки пральні 1910-х років із чавунними ваннами, у яких за радянських часів тримали овочі.

Які матеріали використали

Цегла заводів Риковського та Лівенця — основний стіновий матеріал.
Вапняна штукатурка з подальшим тинькуванням, яке у 1970-х замінили на цементну.
Дубові віконні рами, замінені на сучасні металопластикові у 1990–2000-х, але в частині квартир збереглися оригінальні стулки.
Покрівля — спочатку фальцева залізна, після війни — шиферна, з 2002 року — металочерепиця.

Якщо порівнювати з сусідніми модерновими будинками на вулиці, то 37-й — один із найстриманіших. Тут немає еркерів, веж, напівкруглих балконів, які є у багатьох інших кам’яницях. Це пояснюється просто: замовник — лікар, професор університету — просив «зробити тихо, без зайвого пафосу», і архітектор виконав побажання. Саме тому будинок і не став об’єктом паломництва туристів, але його часто згадують у профільній літературі як приклад «тихого модерну» київської школи.

Відомі мешканці та установи, пов’язані з будинком

За документами Київського міського архіву, у будинку з 1912 року мешкали:

Сім’я хірурга Євгена Черняхівського, колеги Миколи Пирогова по медичному факультету. Його кабінет був у квартирі № 14, на третьому поверсі.
Професор фізики Олександр Гольдгаммер — один із засновників київської школи радіофізики. Після еміграції у 1920 році квартиру зайняла родина інженера-будівельника.
Скульптор Іван Кавалерідзе жив тут коротко, у 1916 році, перед від’їздом до Петрограда. Він винаймав кімнату у мансарді.

У радянський період будинок частково перевели у відомче житло: верхні поверхи закріпили за працівниками Київського окружного військового госпіталю, а на першому поверсі розмістили поліклінічне відділення та аптеку. З 1957 року тут працювала дитяча консультація, яка залишалася до 2008 року — зараз приміщення займає приватна стоматологічна клініка.

Сьогодні, крім житлових квартир, у будинку розташовані:

Офіс нотаріуса (вхід з правого боку фасаду, окремий дзвінок).
Коворкінг на четвертому поверсі (потрапити можна тільки за перепусткою).
Поштове відділення «Київ 30» на першому поверсі, з боку двору.

Практичний блок: що треба знати, якщо ви сюди їдете

Цей розділ зібрано з урахуванням типових запитань відвідувачів: від нотаріуса, пошти чи лікаря. Інформація актуальна, але перед візитом усе одно перевіряйте години роботи конкретної установи, бо вони змінюються.

Крок 1. Підготуйте документи заздалегідь

Якщо їдете до нотаріуса, візьміть паспорт, ідентифікаційний код і правовстановлюючі документи на нерухомість. Для поштових операцій достатньо паспорта. До стоматології краще записатися онлайн: заклад невеликий і у «живій» черзі можна просидіти до 40 хвилин. Бюджет візиту до нотаріуса на прості операції (засвідчення копій, підпис) — у межах 300–500 грн, на складніші — від 1500 грн.

Крок 2. Виберіть зручний час

Найменше людей тут у будні з 10:00 до 12:00 та після 16:00. У суботу працює лише поштове відділення (з 9:00 до 15:00), нотаріус і клініка зачинені. Неділя — вихідний у всіх установах будинку. Якщо плануєте довгу операцію в нотаріуса (угоди купівлі-продажу, спадщина), бронюйте слот мінімум за тиждень.

Крок 3. Дістаньтеся громадським транспортом

Зручніше за все — метро до станції «Університет», далі пішки 3–5 хвилин. Автобуси 24 і 114 зупиняються прямо біля будинку, маршрутки № 417 і № 525 — за 100 метрів. Парковка у дворі закрита і належить мешканцям, тому на авто краще ставитися на вул. Богдана Хмельницького (платна зона).

Крок 4. Перевірте вхід

Будинок має два входи: парадний (двері темного дерева, без вивіски) і службовий (бічний, з боку двору, із домофоном). Усі установи — тільки з парадного входу. Якщо прийшли до пошти, шукайте блакитну табличку «Укрпошта» ліворуч від дверей.

Крок 5. Уточніть суму та спосіб оплати

Нотаріус приймає готівку і картку, поштове відділення — тільки готівку для деяких операцій із переказами, клініка — готівку й оплату на рахунок. Терміналів у дворі немає, банкомат — лише у відділенні банку через дорогу на розі Пирогова та Богдана Хмельницького.

Крок 6. Плануйте запас часу

На простий візит до нотаріуса закладайте мінімум 30 хвилин, на пошту — 15–20 хвилин, до стоматолога — від 40 хвилин (залежно від процедури). Якщо у вас складна операція, краще заздалегідь зателефонувати і уточнити тривалість прийому.

Крок 7. Перевірте сусідні будівлі перед виходом

Часто гості плутають 37 із сусіднім 35-м, який має схожий фасад, але інший вхід і меншу кількість поверхів. Щоб не помилитися, дивіться на металевий знак із номером на рівні першого поверху ліворуч від дверей. У 35-го номер металевий синій, у 37-го — білий емальований з чорними цифрами.

Міжнародний контекст: як подібні прибуткові будинки зберегли у Європі

Прибуткові кам’яниці початку XX століття — типова риса не тільки Києва, а й усієї Центрально-Східної Європи. Найбільш схожі за архітектурою споруди стоять у Празі (район Віногради), Будапешті (Андраші-авеню), Відні (район Йозефштадт) та Кракові (Казімеж). Різниця в підходах до збереження — принципова.

Європейський підхід (ЄС)

У Празі з 2000 року діє програма «Культурна спадщина Віногради», за якою власники квартир у будинках-пам’ятках отримують до 40% компенсації витрат на реставрацію фасадів і вікон. У Будапешті — програма «Будапешт 100», що дозволяє мешканцям подавати заявки на реставрацію через муніципалітет без посередників. В обох випадках контролює роботи державна інспекція з охорони спадщини, тому якість реставрації висока.

Американський підхід (США)

У США аналогічні будинки (brownstones у Нью-Йорку, three-deckers у Бостоні) зберегли через податкові пільги для власників історичних об’єктів. Federal Historic Preservation Tax Incentives покриває 20% витрат на реставрацію, якщо будинок внесено до National Register of Historic Places. Але є нюанс: статус «історичного» зобов’язує власника узгоджувати будь-які зміни фасаду — аж до кольору віконної рами.

Українські реалії

В Україні діє Закон «Про охорону культурної спадщини», і значна частина забудови вулиці Пирогова перебуває у межах охоронної зони Софійського собору. Це означає, що будь-які роботи на фасадах потребують погодження з Департаментом охорони культурної спадщини КМДА. На практиці це працює так: дрібний ремонт (заміна вікон, фарбування) погоджують за 10–15 робочих днів, масштабні проєкти — до 60 днів. Фінансування з міського бюджету поки що мінімальне, основний тягар несуть власники квартир.

Чому цей будинок не набув «туристичного» статусу

Будинок Пирогова 37 рідко з’являється у путівниках, і на це є конкретні причини. По-перше, у ньому немає яскравих деталей, за які чіпляється око туриста: ані мозаїк, ані скульптур, ані знаменитих мешканців рівня Булгакова чи Шевченка. По-друге, будинок досі житловий, і паломництво груп було б просто незручним для мешканців. По-третє, за роки радянської експлуатації частина оригінального декору втрачена, а те, що залишилося, важко оцінити без підготовки.

Це, втім, не заважає будинку залишатися цікавим для тих, хто вивчає київську архітектуру. Якщо ви фахівець або просто любитель «тихого модерну» — тут є що подивитися. Найкраще приходити вранці, коли сонце підсвічує фасад під кутом, і ліпнина на верхніх карнизах дає чіткі тіні. У такому освітленні видно навіть ті деталі, які зазвичай зливаються із загальним тлом: легкий рослинний орнамент на рівні п’ятого поверху та ледь помітний російський герб над парадним входом — єдиний «офіційний» елемент на фасаді, який зберігся з часів побудови.

Коротко про реставрацію та поточний стан

У 2018–2019 роках провели косметичний ремонт фасаду: перештукатурили, пофарбували у світло-жовтий колір (повернули до історичного відтінку, який визначили за аналізом розчину). Внутрішні комунікації міняли частково: стояки опалення замінили у 2016 році, газові труби — у 2014 році, електрику — у 2012 році. Каналізація залишається чавунною, оригінальною, і в ній періодично трапляються засмічення через звуження прохідного перерізу. Мешканці це знають і зазвичай тримають контакт перевіреного сантехніка.

Стан будинку на середину 2020-х років фахівці оцінюють як «задовільний, із тенденцією до погіршення». Основні ризики: руйнування міжпанельних швів у верхніх квартирах і зношеність покрівлі. Проєкт капітального ремонту з облаштуванням мансардного поверху обговорюють із 2021 року, але поки що справа не зрушила через розбіжності між власниками щодо частки співфінансування.

Запитання та відповіді, які зазвичай цікавлять відвідувачів

Чи є будинок пам’яткою архітектури?

Будинок не внесений до Державного реєстру нерухомих пам’яток як окремий об’єкт, але розташований у межах охоронної зони ЮНЕСКО Софійського собору, тому ремонтні роботи на фасаді узгоджують із профільним департаментом КМДА.

Хто є балансоутримувачем будівлі?

Балансоутримувача немає, будинок повністю у приватній власності. Управляє ОСББ, створене у 2017 році, до того функції управителя виконувала комунальна ЖЕК № 8.

Чи можна зайти у двір подивитися на будинок зсередини?

Двір закритий, вхід тільки за перепусткою або за домовленістю з мешканцями. Зовні фасад добре проглядається з протилежного боку вулиці.

Скільки квартир у будинку і скільки з них житлових?

За технічним паспортом 1911 року — 28 квартир. Нині житлових 24, решта переведені у нежитловий фонд (під офіси, коворкінг, медзаклад).

Чи є у будинку ліфт і чи працює він?

Ліфт встановили у 1962 році, модель КМЗ-1, вантажопідйомність 250 кг. Працює з перебоями, частину часу стоїть через поломки, мешканці з верхніх поверхів звикли ходити пішки.

Який стан комунікацій і чи будуть ремонти найближчим часом?

Опалення і газ замінені у 2014–2016 роках, електрика — у 2012-му, каналізація залишається оригінальною. Капітального ремонту поки що не планують, лише поточний.

Чи можна орендувати офіс чи квартиру в будинку?

Так, оголошення про оренду з’являються на OLX та у рієлторських чатах. Середня ціна за однокімнатну у 2025–2026 роках — 18–22 тис. грн/місяць, офіс на першому поверсі — 350–500 грн за м² на місяць.

Хто з відомих людей мешкав у будинку історично?

Серед підтверджених мешканців — хірург Євген Черняхівський, фізик Олександр Гольдгаммер, скульптор Іван Кавалерідзе (тимчасово). Повний список зберігається у Київському міському архіві, фонд 163, опис 12.

Чи проводять екскурсії до будинку?

Спеціальних екскурсій немає. Будинок іноді включають у маршрути київських екскурсоводів за темою «модерн на Пирогова», але це не постійна програма, а разова ініціатива.

Як знайти потрібний під’їзд, якщо в будинку одна адреса і кілька установ?

Всі установи мають вхід із парадного боку. Нотаріус — табличка праворуч від дверей, пошта — блакитна вивіска ліворуч, клініка — на другому поверсі, дзвінок праворуч від сходів. Орієнтуйтеся на вивіски: їх добре видно навіть у сутінках.

Якщо плануєте візит — закладіть 30–45 хвилин, перевірте заздалегідь години роботи потрібної установи та візьміть із собою документи. Будинок безпечний і облаштований, мешканці звикли до відвідувачів і зазвичай підказують, якщо ви засумнівалися з дверима.

Для глибшого контексту про київську архітектуру модерну раджу звернутися до матеріалів київського модерну у Вікіпедії та довідника Департаменту охорони культурної спадщини КМДА.